Забери мене

«Я не зобов’язана перед тобою відчитуватися. У мене була зустріч із друзями.»

«М-м-м», — тягне він, криво усміхаючись. — «То дзвонила б їм. Своїм друзям. Нехай би вони рятували твою дупу.»

Мені нема що на це відповісти. Сьогодні вночі я забула про всі мільярди людей, що населяють цю планету, і подзвонила йому. Як завжди — тільки йому.

— Мені досить, Лер. Я не хлопчик на підхваті, якому більше нічого робити, окрім як витягувати тебе з неприємностей.

— Завитягався, бідолашний, — буркнула я, намагаючись сховати тривогу за удаваною безтурботністю.

Його погляд раптом стає таким спокійним, відстороненим, холодним… як на початку нашого знайомства. Я нахабно усміхаюся, але насправді ці зміни лякають мене до тремтіння, бо я відчуваю: прямо зараз він відмовляється від нас. Від мене.”