«Мене вразило те, що слова Бабеля — однакові зі словами класиків, зі словами інших письменників — були більш щільними, більш зрілими й мальовничими. Мова Бабеля вражала, або, точніше, заворожувала надзвичайною свіжістю та стислiстю. Ця людина бачила й чула життя з такою новизною, на яку ми були не здатні… Але якими б реальними, а часом навіть натуралістичними не були герої Бабеля, вся обстановка й усі випадки, які він описував, усе це “бабелівське” відбувалося у світі трохи зрушеному, інколи майже неймовірному, навіть анекдотичному. З анекдота він умів зробити шедевр».