Уся влада Левіафану

Похмурим осіннім Невським проспектом у столичному граді їхала казенна прольотка, кучер підганяв в’ялі кобилу, але це мало допомагало. Пан, що сидів ззаду, запізнювався на важливу зустріч і вже шкодував, що поїхав у поштовій кареті відомства, а не взяв лихача.

Арсеній Миколайович Ягодін, начальник відділу Санкт-Петербурзької пошти, раптом несподівано був викликаний до самого міністра двору й уділів генерал-фельдмаршала Адельберга. Чим викликане таке запрошення — Арсеній Миколайович не знав і тепер, кутаючись у пальто на ваті з хутряним коміром, перебирає в думках усі можливі службові провини та промахи. Свою справу він любив, був людиною педантичною й акуратною. За свій вік сам, без протекції, дослужився від простого канцелярського службовця до начальника відділу. Серед колег користувався заслуженою повагою; у нього була одна пристрасть — він любив живопис, спілкувався зі столичною богемою, але хіба це привід для такого термінового виклику до міністра?

Нарешті худенька кобила підвезла їх до потрібного під’їзду.
Арсеній Миколайович майже бігом піднявся на другий поверх…