Дилогія. Книга перша
Піт тонкими цівками стікав по його рельєфному тілу, груди підіймалися спокійно й рівно, ніби це не він щойно гамселив на рингу бідолаху, а його нахабний погляд блукав по мені, позбавляючи мене здатності рухатися, здатності дихати.
— Її хочу! — він кивнув на мене й розвалився на стільці, наче весь світ тримає в одній своїй руці.
— Вона звичайна відвідувачка, на жаль… — господар клубу улесливо усміхнувся, а Варвара перевела на нього важкий, придушувальний погляд.
— Її хочу, сказав!