Спека була нестерпною. Глиняні підлоги в’язниці видихали отруйний сморід, що отруював навіть невелику кількість повітря, яке проникало з волі. Панувала глибока темрява. Тільки тонкий промінчик світла—скромний посланець сонця, що палило жаром—проникав крізь невеликий отвір угорі в одну з камер. Але світло дратувало в’язня, і він, проклинаючи, відвертався, закривав обличчя скутиими руками, кусав губи від безсилого злого безумства, доки рот не наповнювався кров’ю…