"Наступного тижня приїхала Берта й, наче вихор, з’явилася в мирному помешканні професора — зі своїми скринями, валізами, радісними надіями на веселий сезон і щойно пробудженою свідомістю своїх чар. Місіс Геррік узяла материнську участь у всіх тих задоволеннях, які чекали її доньку, і навіть слуги долучилися до загальної метушні, що охопила весь будинок. І, проникнувши нарешті в кабінет професора, розбудили його самого від ентомологічних мрій.
… під час обіду він пильно дивився на доньку через окуляри, а вона нарешті весело вигукнула:
— Сподіваюся, ви полюбите мене, тату, коли мене класифікуєте.
— Що? — збентежено промовив професор.
— Так. Я чекатиму кожної хвилини, що ви тихенько повернете мене на спину, і поки я буду барахтатися, детально визначите всі мої ознаки, а потім — за допомогою хлороформу й проткнете шпилькою з ярличком. Я знаю, що хлороформ і шпилька мені не сподобаються, але ярличок збуджує мою цікавість. Хіба не можна, тату, задовольнитися одним лише ярличком, без шпильки."