Новий роман Марка Харитонова читається як захопливий інтелектуальний детектив, чимось близький до його букеровського роману «Лінії долі, або Сундучок Милашевича». Але якщо там дослідник реконструював історію та долі людей, що пішли, перебираючи уривки нотаток, що потрапили до нього на обгортках від цукерок, то тут герой-письменник намагається проникнути в долю батька, від якого не лишилося майже нічого, а те, що лишилося, вимагає переперевірки. Надія інколи не стільки на свідчення й документи, скільки на роботу творчої уяви, яка може бути достовірнішою за видимості. «Побачити більше, ніж показують» — здатність, яка дається небагатьом: вона потребує напруження, роботи душі. І водночас достовірність того розуміння, що виникає, визначає реальний перебіг життя. Уява відкриває справжню реальність — якщо вона добра; тоді довільна фантазія може обернутися підміною, поразкою, бідою. Так нова міфологія — історична, національна — породжує криваві зіткнення.