Упир

Бал був дуже багатолюдний. Після гучного вальсу Руневський відвів свою даму на її місце й став прохаджуватися кімнатами, поглядаючи на різні групи гостей. Його привернув увагу чоловік — очевидно, іще доволі молодий, але блідий і майже цілком сивий. Він стояв, прислонившись до каміна, й дивився в один кут зали з такою зосередженістю, що не помітив, як полою його фрака торкнулася огню й почала тліти та куритися. Руневський, збуджений дивним виглядом незнайомця, скористався цим випадком, щоб завести з ним розмову: — Ви, мабуть, когось шукаєте, — сказав він, — а втім, ваш одяг скоро почне горіти.

Незнайомець оглянувся, відійшов від каміна й, пильно подивившись на Руневського, відповів: — Ні, я нікого не шукаю; мені лише дивно, що на сьогоднішньому балу я бачу упирів!