Прийшовши до тями на лікарняному ліжку, я не мала жодного уявлення, хто я і як опинилася тут. Медсестра, що чергувала в палаті, пояснила: я — Вероніка Одінцова, мені двадцять чотири роки. Крім цього, дівчина повідомила, що в приватну клініку з бюджетної мене перевів якийсь Ярослав Койдан. Він оплатив лікування й, поки я була без тями, навідував.
Невдовзі з’явився й сам благодійник із заявою, що він мій наречений. Я зраділа. Ще б пак — чоловік молодий, красивий і успішний. Я захоплювалася Ярославом рівно до того моменту, поки не помітила на собі в відображенні дзеркала його повний ненависті погляд. Здавалося, чоловік ледь стримувався, щоб не скрутити мені шию.