Піти не можна залишитись

Ця книга не зовсім звичайна. Вона складається з мого роману «Уйти не можна залишитися» та з «віртуальної» частини, яка розміщується в інтернеті у вигляді блогу, написаного одним із персонажів роману.

Блог — це шпаринка в минуле, через яку можна підглянути за добре захованими секретами. Він допомагає приватному детективу Олексію Кисанову відновити події далеких днів, але й не лише: він розкриває характер і самого блогера, і кількох його колишніх однокласників.

Ідею написати роман, який включає в себе віртуальну частину, мене підштовхнула любов до гри з множинними реальностями, яку я відкрила ще під час роботи над дисертацією про «Євгена Онєгіна» (та й інші твори Пушкіна). І встояти перед можливістю зіграти в це я не могла! Світ вигадки, яким є художня література, перегукується зі світом віртуалу за своєю фантазійною сутністю, за можливостями містифікації — і спокуса зіткнути ці два світи в одному творі була дуже великою.

У результаті частиною роману стає віртуал, де блог пише персонаж роману, а коментарі залишають найсправжнісінькі відвідувачі — і тим самим мимоволі стають частиною роману!

Водночас ця гра дозволила мені розвести два полярно протилежні за духом і світоглядом світи, давши кожному власну форму й власний простір.

На «роль» персонажа, що веде віртуальний щоденник, я запросила Олега Хрусталева, журналіста з Нижнього Новгорода. Він мужньо взяв на себе завдання створити в подробицях непривабливий характер блогера та розповісти від його імені непривабливу історію. Олег зіграв цю роль із великим майстерністю, за що я висловлю йому щиру подяку!

Адреса блогу вказується в ході розвитку сюжету. Для тих, хто не має доступу до інтернету, роздруківка з блогу (без коментарів відвідувачів) подається в Додатку до роману. (Чур, не підглядати раніше часу!)

Як у будь-якому блозі, «що висить» у мережі, будь-який відвідувач може залишити там свої коментарі.