Торі

Срібні птахи. Переливчасте срібло на сіро-сталевих крилах…

Довгий іскристий вихор із пір’я й сотні голосів, що перегукуються між собою таємною піснею невідомою мовою. Сотня пісень, що зливаються в один вир, який закручує повітря й срібло… срібло…

Вже вечір. Я повільно ступаю берегом моря й підбираю викинуті штормом дрібненькі рибки, морські зірки й медуз. Червоне сонце, поперемінно стаючи зеленим, важко й неохоче опускається в море, яке лише почало заспокоюватися. Відступаючий гуркіт вітру нагадує фінальний акт якоїсь грандіозної опери. Я напружено намагаюся згадати, який саме, і саме в цю мить повітря спалахує жовтизною, а вітер починає закручувати жовті вихори над сірими й водночас помаранчевими хвилями. Це видовище ніколи не залишало мене байдужим.