Томазіна

Суворо кажучи, ця повість не про кота на ім’я Томасіна, а про долю людини на ім’я Макдьюї. У юності він мріяв лікувати людей, але батько, погрожуючи позбавити його спадщини, змусив сина стати ветеринаром. Макдьюї ненавидить нав’язану йому професію—а отже, і своїх пацієнтів. До того ж кохана дружина Макдьюї померла зовсім молодою, і його невідступно переслідує думка: якби він був «справжнім» лікарем, трагедії б не сталося.

Ветеринар не може і не хоче зрозуміти, наскільки дорогими є для своїх господарів коти й собаки, які потрапили до нього на прийом.

Він навіть присипить хворого кота своєї семирічної доньки, і лише потім раптом з жахом побачить, як потроху починає втрачати останнє в житті — єдину дитину. У дівчинки не знайшли жодних хвороб: вона просто згасає. Викликаний до Мері Руа найкращий у окрузі лікар пояснив її стан так: «…за мого дідуся люди хворіли з багатьох причин, які тепер уже списані з рахунків. Відкинутий наречений жовтів і худнув, обдурена дівчина слабшала й навіть не могла ходити. Покинуті й просто ті, хто старів, дружини ставали інвалідами, і всі ці хвороби вважалися справжніми. Дитина вмирає від розбитого серця».

Чого б тільки Макдьюї не віддав, щоб повернути Томасіну, убиту ним!..