Театральні літописи

У першій частині програми «Театральна хроніка» Олександр Збруєв розмірковує про роль театру в житті людини: «Людина під великим тиском іде в кіно, йде в театр, і якщо це добре, то на цей час вона забуває про свій гіпертонічний криз… Вона починає співпереживати, стає іншою на секунду. На цей час вона лікується». Він згадує своє навчання в Щукінському училищі, своїх педагогів, свого брата Євгена Федорова, і театр Вахтангова, куди часто бував у дитинстві.

У другій частині «Театральної хроніки» актор розповідає про Ленком — театр, де він служив усе життя — і про своє ставлення до серіалів та нового покоління акторів. Говорячи про Марка Захарова, Збруєв зазначає: «Коли я дивлюся на Захарова на репетиції, я бачу, як він “програє” за кожного, як би треба було зіграти. Якщо раптом він відчуває неправду, якусь незручність актора, він тут же підключається. Режисер є режисер». На прикладах декорацій Шейнціса та Боровського Збруєв міркує про роль художника-сценографа в театрі.

У третій частині Збруєв розмірковує про акторське мистецтво — про те, що відчуває актор на сцені, про взаємодію актора і глядача («актор, що перебуває на сцені, обов’язково віддає енергію, але якщо енергія не повертається через зал, він згасне»); про свої майстер-класи у Франції; про партнерів по сцені.