Спалюючи мости. Розлучення

Чоловік напружено вглядається в кадри на екрані — докази власної зради. Його коханка стоїть поруч, сором’язливо відводячи погляд.

— І що? Скільки ж ти грошей віддала за цю погану записку, дурепо? Треба було давним-давно тебе вигнати.

— Анфиса, входь. А ми непогано виглядаємо. Дружино, покаж ще раз.

— Я, між іншим, ніби нічого… — ковтаю образу. Швидко взуваюся й штовхаю двері.

— Стійте, а сина ти не забула? — безпорадно тягне Георгій.

— Ні. А що?

— Вадика забери! Як він без матері або…

— Він твій син. І лишиться з тобою. Або ти сумніваєшся у своїй коханій? — я переводжу пильний погляд на пригнічену Анфису, наче вбиту мішком.

— Ні, я…

— Отже, дитина не стане їй на заваді. Анфиса, ви вмієте готувати?

— До речі, мені не дзвоніть! —

— Я їду у відпустку!