Автобіографічна проза та есеїстика збиралися-писалися Людмилою Уліцькою загалом понад двадцять років — паралельно з «Сонечкою», «Казусом Кукоцького», «Данієлем Штайном…», «Зеленим шатром». Тим цікавіше побачити, як із «сміття життя» виходить література й як вона стає для авторки «священною», і вже неможливо викинути нічого — ні уламки та черепки минулого, ні думки, досвід, знання, здогадки, надбання, втрати… Ця книга — смілива у своїй відвертості та довірливості. Уліцька вперше впускає читача у свій світ: не лише через художні образи, а прямо й довірливо — очі в очі.