Світло за хмарами

Йветта й Адаміс живуть у Місячному світі й ніколи не бачили сонця. Раптом у їхньому світі з’являються дивні істоти — Лавочниця, Горец і Проповідник. Звісно ж, це не люди: духи всіляких прихильностей, окрім божественної любові агапе, завітали до Місячного світу. Чи зможуть Адаміс та Йветта протистояти духам цього віку і породити в собі божественну любов?

«Усі жанри добрі, крім нудного» — відома фраза О. С. Пушкіна, що стосується твору будь-якого жанру. Думаю, повість «Світ за хмарами» порадує читача своєю ненудністю. Це повість про кохання. А головна її перевага в тому, що написана з заздрісною любов’ю. Тому на її сторінках немає місця для нудьги.

Чи це фентезі? Або повість-казка? На ці питання відповісти складно. Навіть до того, що в повісті присутні елементи реалізму. Тож жанр у цьому випадку важко визначити. І як у казці сюжет повісті балансує на тонкій межі між реальним та ірреальним. Так і здається, що автори використовують мотив біблійної історії про Адама й Єву, про їхній первородний гріх. Романтика чистої позаземної любові героїв спрощується, коли вони куштують заборонені плоди. Вони не перестають любити одне одного, але їхня любов стає звичайною, земною.

Повість у міру наповнена красами природи. Ці краси супроводжують героїв протягом усього їхнього життя — від юності, від підліткового віку. Не меншою гідністю є неназидкова афористичність, майстерно вплетена в текст, що надає повісті філософського спрямування.