Сучі брязкальця

Рік дві тисячі вісімдесят третій. Часи найближчого майбутнього й того самого «прекрасного далекого», яке настало. Ми завжди мріяли, що в майбутньому життя буде кращим. Сподівалися. Вірили. Ми досі в це віримо, попри все. Прийшла лютa зима, а ми віримо, що літо буде теплим, а осінь принесе небувалий урожай. Почалася війна, і ми віримо, що вона закінчиться. Сталося випадіння токсичних речовин — ну що ж, зате подивіться, яка в городі капуста вийшла ядренa. У житті є хороше, є чому ще радіти, і не важливо, що про державну владу на селі вже пів століття ніхто не чув, зате селяни, як і раніше, вірні місцевим традиціям. Усі молоді й неодружені хлопці щопро весну відправляють випробувати щастя на хлоп’ячих забавах, показати богатирську силу й довести сусідам, що рідне село — найсильніше з усіх. Вперед — Чорти. Усі на Зарубу! А тим, хто залишиться на ногах, дістануться найкрасивіші дівчата.