— Ліліє Дмитрівно, на секундочку, — і, не даючи їй отямитися, він міцно стиснув її лікоть та практично виніс за двері. Гур височів над нею похмурою скелею, і в його очах, вона могла поклястися, палало пекельне полум’я. Лілі навіть відчулося, як жар того полум’я пробирається їй під шкіру.
— Давай домовимось: тут і зараз. У мої. Приватні. Дела. Ти. Не. Лізеш! Кого, де, як і скільки мені… — він збив її слова, — я вирішуватиму сам! Якщо тільки ти не збираєшся зайняти місце в моєму ліжку?
Його брова зухвало вигнулася.
— І не мрій! — віддзеркалила його погляд.
— Я так і думав, — кивнув він, усміхаючись.
Від автора: Вона колишня модель, він колишній опер. Що може бути між ними спільного? Хіба що минуле… Або все-таки теперішнє?