От біда… Яка ж то була вдача! І що ж мене, колишню сирітську дівчинку без роду й племені, тягнуло погодитися поїхати з подругою на пікнік у компанії незнайомих хлопців? Лише один із них чомусь вирішив, що він вампір (правда, як з’ясувалося пізніше — не вирішив). І хто я тепер? Ким я стала внаслідок вампірського укусу й генетичних дослідів? Людиною я більше не лишилася — це вже точно. Тато — дракон із шляхетного роду. Мамуля — не хто-небудь, а сама її величність королева вампірів. Наречений — демон-півкровка. Тотемний птах — дуже відповідальна совушка. Фух, здається, нікого не забула… Ах так. Ще є активна бабуся-дракониця, яка явно не прагне полегшити моє життя.