Снайпер в Афгані. Порвані душі

"Окрім своєї основної спеціальності, у радянського солдата є ще кілька позаштатних — так звана «взаємозамінність». Будь-який старожил, якщо потрібно, може взяти на себе командування відділенням або навіть взводом, працювати з будь-яким видом стрілецької зброї (у тому числі й з озброєння БМП), провести нескладні реанімаційні заходи, зняти просту міну й таке інше. У мене була ціла гірлянда таких побічних спеціальностей…"

Автор цієї книги воював і в складі обслуги АГС, і кулеметником, і снайпером в одному з най«гарячіших» місць Афганської війни: «У високогірній провінції Бадахшан, де стояла наша частина, «радянська влада» поширювалася лише на адміністративний центр — місто Файзабад. Уся інша територія повністю була під контролем душ. Щоправда, не рівномірно. Були райони, куди можна було «лазити» доволі спокійно, а були й такі, які ми називали не інакше як «ж…», і звідки жодного разу не поверталися без трупів…»

Ця книга — «окопна правда» найвищої проби: без парадних міфів про «інтернаціональний обов’язок» і «дружбу народів», але й без пасквілів за Солженіциним. Це максимально чесна й відверта розповідь про життя і смерть «за річкою», про подвиги й втрати, героїв і «розірвані душі», про перемоги, що обернулися поразкою, — про незабутню останню війну СРСР.