Час у Белвілі тече непомітно. Скільки я тут? Два роки? А мені інколи здається, що цілу вічність. Помістя арнів загубилося в самісінькій глибині Алмазних гір — в країні вічних дощів і похмурого низького неба. Але сирість — це не найстрашніше, що чекає на мешканців Белвілі.
«Хазяїн повертається!» — раннього весняного ранку ця фраза перевернула не лише звичне життя похмурого замку, а й моє власне. І тепер я не знаю, чого чекати від долі й у який бік поверне колесо Рейни, Творительки всього сущого.