Наша доля схожа на Сплячу красуню: вона так і залишиться в забутті, доки не з’явиться той, хто зуміє її розбудити — піснею чи поцілунком. Але тут не йдеться ні про казку, ні про вигадку: у глухому тайговому хащі, в печері, і в наш час — коли в долю та чудеса майже ніхто не вірить — можна відшукати найсправжнісіньку «мертву царівну». Та що відчуває та, яка сама ні в що не вірить, якщо все життя їй доводиться зображати мертву царівну, ховатися від призначення і ставати сльозинкою, назавжди застиглою в бурштині?..