Шаґґі Бейн

Коли Агнес Бейн вип’є, вона міцно спить. Малюк Шаггі ставить на її тумбочку чотири чашки. Вода — щоб заспокоїти похмілля. Молоко — щоб втихомирити шлунок. Залишки вивітреного стауту — щоб зняти напруження в кістках. Відбілювач для зубів — щоб освіжити подих. Він підписує його на всяк випадок: «Не пити, НЕБЕЗПЕЧНО». Шаггі всього вісім, але він уже розуміє: він усім силами хоче допомагати матері й бути як усі, «звичайним хлопчиком». А життя, на зло, часто несправедливе до найщиріших дитячих мрій.

Це душераздираюча історія про безумовну дитячу любов. А ще — про залежність, про країну, яку роз’їдає безробіття, і про те, як складно стати своїм у суспільстві, від якого ти хоч на крихту відрізняєшся.

Переможець Букерівської премії 2020 року. Роман такої нищівної сили, настільки пронзливий і справжній, що своєю болісною щирістю закохав у себе тисячі читачів. У 90-х, коли Шотландія захлинається в бідності й безробітті, Агнес Бейн мріє про щось більше. Вона перегортає модні каталоги, фарбується «просто так» і вважає, що вона надто красива, щоб працювати. І ще Агнес любить випити. Та ще й побільше. Ця історія належить її сину Шаггі, для якого Агнес, незважаючи ні на що, залишається головною людиною в житті. Це історія про любов — чисту, безумовну, справжню — про залежність, яка зсередини руйнує родину, і про хлопчика, який відчайдушно хотів бути просто нормальним. Шкода лише, що найщиріші дитячі мрії так часто не здійснюються.