У селі давно закрилося похоронне бюро.
Люди тут живуть до ста — легко, з келихом вина, скибочкою сиру та оливками. Дев’яносто — це нові сімдесят, бабуся Пенелопа не дасть збрехати.
Та ось біда: щосереди, наче за розкладом, один за одним почали йти люди.
«Природні причини», — запевняє новий доктор.
А село шепоче: «Такого не буває. Не в нас. Не навесні, коли цвіте мигдаль».
Ставні грюкнули. Вулиці стихли. Люди образилися на Пенелопу з Ніколеттою, які не хочуть шукати причину «мору» й уперто твердять: «Не треба вигадувати темряву там, де просто прийшла старість».
Та все ж їм доведеться взятися до справи. Адже кроки вбивці вже за спиною, а весна, як відомо, штука оманлива: все цвіте, але під пелюстками трапляється отрута.
Нова затишна історія з життя італійського села, де правду знаходять не за доказами, а за розмовами за кавою з пирогом.