НИКОЛАЙ
Мій дар — рідкість; я називаю його провидінням. Я надто легко відчуваю людей і вловлюю їхні думки — і це повільно позбавляє мене спокою.
Кочуючи країною, я підсів на азартні ігри: із моїми здібностями вигравати було простіше простого.
Мені потрібні були люди, але наближатися до них я не міг — чужі запахи, фарби, голоси й думки забивали голову до болю.
Втеківши з гучної Атланти, я опинився в Гарден-Сіті, і там зустрів Фіону.
Я бачив її так, ніби вона була виткана з рожевого сяйва. Для мене вона стала символом доброти та співчуття.
От тільки її думки я не чув. Поруч із нею мої видіння замовкали.
Але що, якщо між нами виникне зв’язок, який не розірвати? Тоді дар може повернутися — а Фіона дізнається про мене те, що я приховую.
Чи зможе вона повірити мені?
ФІОНА
Після страшної трагедії я мріяла про переїзд у Коста-Рику, але розуміла: зміна місця не витравить болю.
Мене рятували сад і список бажань — я записувала туди все, що хотіла колись зробити.
Наприклад, я жодного разу не цілувала незнайомця під дощем. Так у моєму житті з’явився Ніколай.
Нік здавався неймовірно привабливим, але всередині нього постійно жило напруження, ніби він чекав удару.
Мені хотілося, щоб він побачив мою скалічену душу — і не відвернувся.
Але як розповісти про минуле, якщо від одних тільки спогадів перехоплює подих?
Коли він дізнався правду, я зірвалася: він запевняв, що «бачив» її у своїх проклятих видіннях, і це звучало як зрада.
Ми мали домовленість: одна ніч — і крапка. Лише, схоже, ми вже перейшли межу…