І приглушені звуки, що долинають зі спальні. Нечіткий шепіт. Придавлений сміх. Сміх, який я знаю багато років. Сніжана.
Льодяна голка страху впивається під ребра.
— Марк? — питаю невпевнено, захрипло. — Ти вдома?
Відповіді немає. Лише цей шепіт. Ноги несуть мене до прочиненої дверей спальні. Рука тремтить, штовхаючи її.
І час зупиняється.
Світ звужується до розмірів ліжка з сатиновою постільною білизною, яку я обирала з любов’ю. На ній — вони. Марк. Чоловік, чиє кільце я ношу на пальці. І Сніжана. Моя сестра. Дівчинка, з якою ми з дитинства ділили все: від цукерок до найпотаємніших секретів дорослого життя.