— А Машка твою любов до мене не перебила? — з глузуванням запитала жінка.
— Не смійся над нею, — примирливо відповів чоловік. — Марія — гідна жінка, але я й справді її не кохаю. Я одружився, бо одному — хоч би що: прибирання, прання, готування — бр-р! Та все ж господиня в будинку потрібна. І знаєш, за п’ять років я ні про що не пошкодував.
— А домробітниця, не? — лукаво підморгнула жінка, але досада все ж сховалася в її очах. Ревниво було слухати поважні слова Романа про дружину.
— Ні, — рішуче відповів чоловік. — Ти знаєш, скільки коштує домробітниця? Дружина обходиться значно дешевше. Тому тоді одружуватися було без варіантів, тим більше, що ти в той час мене ігнорувала.
— Добре, я пробачаю тобі цей шлюб, але ти все-таки поспішай із розлученням. Ми з Лізкою не можемо довго чекати.