Переваливши за тридцятирічний рубіж, мимоволі сповільнюєш крок, озираючись на пройдений шлях. І тоді особливо гостро відчуваєш гіркоту упущених можливостей. А що, якби…? Ось і я втрапила в цю підступну пастку.
У свій день народження, у полоні самотності, я дивилася новини про майбутнє весілля принца — того самого, чиє ім’я досі відгукувалося в моєму серці ніжним трепетом. Адже все могло скластися інакше, варто було лише переступити через власні страхи й прошепотіти заповітне «так»… І тоді на місці щасливої нареченої зараз була б я.
Боги подарували мені другий шанс, і я кинулася в вир змін, наважившись на відчайдушну спробу знайти кохання. Тепер переді мною розверзлася прірва сумнівів: чи виконали боги моє бажання, аби я виправила фатальну помилку, чи щоб я, нарешті, усвідомила, що мені нема чого шкодувати — мій колишній вибір, хоч і тернистий, був правильним?