Причал моєї осені. Балансуючи на краю

Коли чорнота душі людини, що поряд із тобою, накриває тебе хвилею — занурює з головою в хаос і темряву, душить день за днем, коли дивишся в очі, які колись любив, і більше не бачиш світла, світ уже не здається безпечним. Доводиться відростити кігті й ікла, засукати рукави й боротися за себе та своє життя. Але Лера не могла припустити, що, щойно вибравшись із одного кола пекла, вона неминуче опиниться в іншому — де ставки вищі, а пропущені удари можуть стати фатальними.