— «Мамо, це він змусив мене відрізати волосся!» — донька округлює очі й тикaє пальцем у чоловіка, чиї ноги стирчать із снігового замету. Його обличчя я не бачу, бо воно зарите в сніг, але тривога наростає. Я кидаюся на порятунок, розкопую незнайомця. Допомагаю вибратися із сніжної пастки.
— «Ти?..» — дивлюся на головну помилку свого життя. — «Як там тебе… Поліна? Ти мене переслідуєш?»
Герой не з мого роману округлює очі.
— «Мамо! Це він мене змусив підстригтися. Він брехав, що візьмуть на роль!» — пищить донька й намагається знову завалити власного батька дитячою лопаткою в заметі.
— «Ма-ма???» — Ваня дивиться на доньку в шок.
— «Вперта… Ти все-таки народила!»