— А ти знаєш, Ебі, що записано в Кодексі Інквізиторів першим пунктом? — …Я похитую головою. Боюся вимовити навіть слово, щоб ненароком не видати себе. — Перший пункт Кодексу говорить: «Ніколи не вір відьмі». Я здригаюся й шукаю в його словах підтекст. Він… розкусив мене? Зрозумів, чого я добиваюся? Знає про таємну магію відьом, яка дозволяє підкорювати через поцілунок?.. У такому разі я загинула… Але якщо він знає, чому не відсторонюється? Чому не припиняє цю гру? Натомість простягає руку, обережно торкається кінчиками пальців мого виска, змушуючи мене заплющити очі від задоволення й мимоволі потягнутися назустріч цій м’якій ласці. Наша особиста магія дотику знову виникає з нізвідки — недоречна тут і дивна, як чудова квітка, що розквітла в купі сміття.