Останній чоловік з Атлантиди
4 год. 9 хв.
Мова
російська
Автор
Олександр Бєляєв
Автор
Олександр Бєляєв
Читець
Євгеній Терновський
Читець
Євгеній Терновський
Опис
Один із перших творів Олександра Беляєва. Вперше роман побачив світ на сторінках п’ятого—восьмого номерів журналу «Всесвітній мандрівник» за 1925 рік. У наступному, 1927 році він був виданий у першій авторській збірці Беляєва разом із «Островом загиблих кораблів». Далі роман довго не перевидавався, аж поки в 1957 році його не перепечатав журнал «Знання — сила» (№4–5) зі значними скороченнями.
Думку про пошуки загиблої цивілізації Атлантиди Беляєву навіяла замітка, опублікована у французькій газеті «Фігаро»: «У Парижі організовано товариство з вивчення й експлуатації Атлантиди». У першій чверті XX століття подібні товариства виникали й швидко «лопалися» досить часто — ділки-авантюристи вміло спекулювали на підвищеному в той час інтересі до історії Атлантиди (атлантоманії). Так газетна замітка перетворилася під рукою письменника-фантаста на пролог до «Останньої людини з Атлантиди» (історія пана Соллі). А матеріал для опису власне Атлантиди Беляєв почерпнув із книги Роджера Девіня «Зниклий материк. Атлантида, шоста частина світу» (російською, під назвою «Атлантида, зниклий материк», вийшла в 1926 році), яку він і згадує безпосередньо в тексті повісті (див. с. 136). У значній мірі повість є художньою версією книги Девіня — подібно до того, як «Острів загиблих кораблів» був літературною версією американського кінобойовика.
Думку про пошуки загиблої цивілізації Атлантиди Беляєву навіяла замітка, опублікована у французькій газеті «Фігаро»: «У Парижі організовано товариство з вивчення й експлуатації Атлантиди». У першій чверті XX століття подібні товариства виникали й швидко «лопалися» досить часто — ділки-авантюристи вміло спекулювали на підвищеному в той час інтересі до історії Атлантиди (атлантоманії). Так газетна замітка перетворилася під рукою письменника-фантаста на пролог до «Останньої людини з Атлантиди» (історія пана Соллі). А матеріал для опису власне Атлантиди Беляєв почерпнув із книги Роджера Девіня «Зниклий материк. Атлантида, шоста частина світу» (російською, під назвою «Атлантида, зниклий материк», вийшла в 1926 році), яку він і згадує безпосередньо в тексті повісті (див. с. 136). У значній мірі повість є художньою версією книги Девіня — подібно до того, як «Острів загиблих кораблів» був літературною версією американського кінобойовика.
100%
05:32
1-3-01
05:03
1-3-02
05:19
1-3-03
05:33
1-3-04
00:44
1-3-05
06:06
1-4-01
05:40
1-4-02
05:02
1-4-03
05:06
1-4-04
07:34
1-4-05
05:32
1-4-06
05:39
1-4-07
05:02
1-4-08
05:31
1-4-09
04:00
1-4-10
07:20
2-1-01
06:29
2-1-02
08:12
2-1-03
05:49
2-1-04
13:29
2-1-05
08:02
2-1-06
07:50
2-1-07
00:04
2-1-08
05:16
2-2-01
05:10
2-2-02
05:09
2-2-03
05:19
2-2-04
05:03
2-2-05
05:20
2-2-06
05:10
2-2-07
06:16
2-2-08
05:16
2-2-09
05:29
2-2-10
03:40
2-2-11
05:58
2-3-01
11:24
2-3-02
05:19
2-3-03
05:34
2-3-04
05:20
2-3-05
23:37
2-3-06
00:47
2-4
