Перше звернення Євгена Водолазкіна до детективу. «Остання справа майора Чистова» зберігає інтонацію його філософської прози.
У книзі стикаються дві моделі часу: то дію вивірено майже поминутно — як і належить класичному розслідуванню, то відлік часу перестає працювати, і оповідь іде в простір, де можлива розмова між душами живих і померлих.
У оформленні використано роботу Михайла Шемякіна «Пітерська сомнамбула… 1931» (2008).
Євген Водолазкін — автор шести романів, зокрема «Лавра», «Авіатора», «Чагіна». Його відзначено преміями «Велика книга» та «Ясна Поляна», а також низкою міжнародних нагород.
Проза Водолазкіна — це незмінний «пошук жанру»: зовнішні правила дотримуються, але текст тонко їм суперечить — «Лавра» як роман поза історичними межами, «Авіатор» як фантастика, що не претендує на науковість...
Новий роман влаштований як детектив і розгортається в сьогоднішньому Петербурзі. Гине вчений, який займався дослідженнями штучного інтелекту. Справу веде майор Чистов, а допомагає йому лейтенант, чия головна слабкість — література. Майор — слідчий-мислитель: у процесі розслідування він міркує про те, чому шукають тіло, але не шукають душу, де проходить межа між живим і неживим і чи можна її перейти. Чистов, вірний службі, доводить розслідування до фіналу, а лейтенант — по-своєму, по-літературному — доносить цю історію до читача.