«Іва, ти обираєш не чоловіка, а звіра! Він тебе погубить!»
Мій батько намагався зупинити мене. Але було вже надто пізно.
— Ти сама до мене прийшла, дівчинко, — спокусливо шипів Гордеєв, і в його голосі бриніло сталь і ще щось темне, принадне, від чого по спині разом пробігли й холод, і жар.
— І ти гірко про це пошкодуєш.
Ще вчора я була заручена з спадкоємцем імперії. Сьогодні стала публічним ганьбою клану «Воронов», де шлюб — це хід у грі, а жінка — покірне створіння.
Мені подарували приниження — я відповім війною.
Мою зброєю став Герман Гордеєв — дикий, безпринципний, жорстокий звір, який зневажає правила. Він — полум’я, у якому я не розгледіла ані пристрасть, ані силу, ані владу. Залишилося лише бризнути в нього трохи олії.
Головне — не згоріти в ньому першою.