У творчості Аркадія та Георгія Вайнерів роман «Петля й камінь у зеленій траві» посідає особливе місце. Створювався він у 1974–1975 роках — у найглухіші часи застою (вперше опублікувати вдалося лише у 1990-му). Вайнері ризикнули поєднати в книзі дві максимально заборонені теми: злочини «органів», що залишилися без покарання, і «єврейське питання».
Прекрасна Суламіф веде звичайне життя радянської службовиці, досліджує творчість єврейського поета Бялика, її коханий Алеша — письменник середньої руки, син колись важливого чину всесильного КДБ. У обох свої таємниці, свої горя. Долі їхніх сімей переплітаються найдивовижнішим чином. У романі є і трагічна історія кохання, і захопливе розслідування з погонями та відкриттями. Усі ці події розгортаються на тлі сірої буденності, безмежної брехні. Потворна дійсність — хоч і в порівняно «вегетаріанський» час — нищить будь-яке живе життя, усіх, хто так чи інакше не вписується в убогі радянські стандарти й хоче неможливого — свободи…