Маріо Бенедетти істотно відрізняється від тих, хто склав ядро нового роману Латинської Америки. На тлі феєрверків міфопрози, магічного реалізму його буденна, приглушена, принципово антиромантична проза з буденними героями й старомодним психологізмом створює ту художню філософію історії, яка є головним досягненням і внеском латиноамериканського роману в світову культуру ХХ століття. Маріо Бенедетти створив свою версію сучасного реалізму.
Герой «перепочинку», пересічний житель Монтевідео, чекає на пенсію, хоче забути цифри й побачити «інше небо». Ні, він не кинеться кудись тікати, не повстане, а піде в кафе, зап’є гіркоту й роздратування чашечкою кави. Перед нами — психопатологія відчуженої й ошуканої людини. Суцільне обманювання тут визначає систему стосунків між клерками й керівництвом, чоловіками й дружинами, друзями й знайомими, дітьми й батьками. Чистий звук людської драми постійно перебивається брязкотом, мелодією танго про «розбите кохання», «втрачине життя». Чи здатний такий герой на що-небудь?
Бенедетти зафіксував у «Перепочинку» лише можливість змін.
Людина в вимірі плинного життя — притому не «Людина» з великої літери, а пересічна людина, через яку твориться історія з усіма її суперечностями, драмами й трагедіями. Саме їй Бенедетти ставить питання нашого часу — про людські можливості, про гуманізм, а отже — про майбутнє людства. Чи може сьогоднішня маленька й навіть дрібна людина стати новою? Чи може вона відповідати тим ідеалам і вимогам, які висуває нам час? Бенедетти створює панораму історичного буття уругвайців і Уругваю, змінюючись разом зі своєю країною та йдучи за її історією.
Тема, актуальна в епоху перемін і хвилювань для всіх народів і країн.
Екранізація роману «Перепочинок» (La tregua) була номінована на премію «Оскар» 1975 року, а також отримала премію «Амаркорд» від Федеріко Фелліні.