Рукавичка

Тінь промайнула й зникла. Перехожий здригнувся й зупинився розгублено: «Що б це могло бути?». Він озирнувся й побачив її. Руду лайкову рукавичку. Вона лежала на сірому снігу, огорнутому пізніми сутінками, а світло ліхтаря, що гойдався на вітрі, то відступало, то знов окреслювало її контур.

«Якась роззявa загубила», — міркував чоловік, піднімаючи знахідку й струшуючи з неї легкий сніг.

«Права, права… Де ж твоя пара?» — чоловік підніс рукавичку до обличчя й понюхав. «Який тонкий, таємничий аромат! Так пахне дурман-трава на заході», — подумав перехожий, намагаючись уявити господиню загубленої речі.

— Треба покласти тебе на видне місце. Дивися, власниця схаменеться та й повернеться, — промовив він уголос і, впіймавши себе на цьому, насторожився. «Щось я почав базікати зайве», — подумав одинокий художник. Він залишив рукавичку на металевому парканчику на краю засніженого тротуару, сумно подивився довкола й пішов додому — у свою порожню неодружену нору.