— Ти хочеш сказати, що він на кораблі? Твій колишній? Той, хто клявся, що його ноги не буде поруч із тобою?
Я виглядаю з-за прочиненої дверей ванної в велику — ні, величезну — каюту для молодят. Ми мали опинитися тут щасливими після весілля, але… раптом розійшлися.
Не пропадати ж дорогущим квиткам! Я мріяла про такий круїз із дитинства.
— Саме так. Зараз він розкладає речі в шафі й поводиться зухвало. Як избалуваний мажор.
— І що ти робитимеш?— Не знаю. Я удаю, що його немає.
— У вас одне ліжко на двох. І стільки ночей пліч-о-пліч…
На мене накочує хвиля жару. П’ять років разом, епічна розлука — і… знов він — зрадник. А моє серце досі відгукується на його посмішку, оливковий відблиск очей і голос.
— Я впораюся. А він — I стискаю в руці тюбик зубної пасти — зрозуміє, від кого відмовився.