Вона мені належить

Марат Архаров — Наглий. Грубий. Безсоромний. І друг мого дядька. Той, хто має наглядати за мною та захистити від сталкера.

Але ніхто з нас не підозрював, що безлике раптом стане особистим.

***

— Я тебе не відпускав, — чоловічий голос, зовсім не сонний.

— Н-не відпускали?

— Вночі ти була ласкавішою й балакаючішою.

— В-ви… ви мене з кимось переплутали, — захникає вона, — я тільки прийшла, я…

— Багато базікаєш. Дарма вдяглася, я знову хочу.

Не бійся, грошима не ображу.

— Відпустіть, — пищить, мов мишка.

— Вперта, — усміхається він. — Я люблю ігри, дітко, але не зараз.

Будь хорошою лапочкою й розслабся, дозволь дорослому дядькові скинути напругу.

— Відпустіть. Я не така… Я племінниця вашого дядька Захара, — нила вона.

— Не гони, — він примружується, недовірливо.

— Твоя ж…!