Олімпійська вежа

Кінематографічна історія з напруженим темпом, де точність фактів поєднується з тонкою психологією.
Це проза високого рівня: захоплива за жанром і водночас інтелектуально вивірена, що порушує питання, важливі й сьогодні.

1952 рік, Гельсінкі.
Перемога у Великій Вітчизняній війні перекроїла політичну карту світу. Збірна СРСР уперше виходить на олімпійську арену.

Повість Ольги Погодіної-Кузміної «Олімпійська башта» осмислює цю знакову подію у формі шпигунського трилера. На сторінках зустрічаються нацисти, які уникнули розплати й стали частиною західних спецслужб, російські емігранти-колаборанти, фінські журналісти, радянські спортсмени, які пройшли війну й готові приносити країні нові перемоги, — галерея персонажів складається в об’ємний портрет тривожної епохи. Нелінійна, захоплива інтрига, воєнне минуле, що наздоганяє героїв, і, звісно, любовна лінія посилюють ефект: кінематографічність подачі нагадує про сценарний і драматургічний досвід авторки. Але Погодіна-Кузьміна розширює межі жанру: перед нами проза високого ґатунку — психологічно точна, стримана, тонка й глибока, що звучить особливо сучасно.