Це діяло сп’яняюче, і більшість погоджувалася хоч до самого ранку проторчати, аби тільки впіймати й розправитися зі злочинцями. Як саме карати — не думалося, головне було — зловити, а потім видно буде. Десь уже близько півночі. Автобус стояв, занурений у темряву. Він майже зливався з деревами, що росли по узбіччю.
Було чути, як вітер ворушить голі гілки. У темряві промчав автомобіль, шелестячи шинами по асфальту. Обережно, наче знову приміряючись, незабаром почав накрапати дощ і незабаром упевнено застукав по даху автобуса…