З самого дитинства Розмарі знала, що вона прийомна дитина. Це не заважало їй відчувати себе частиною родини, але змушувало доводити — що вона впорається сама. Відмовившись від фінансової підтримки батьків, вона побудувала кар’єру фотографа, вийшла заміж, пережила зраду й гучний розлучення. Та в її житті завжди був він. Ештон Харт. рідний син її прийомного батька, який з’явився ні з того ні з сього. Розмарі дізналася про нього, коли йому було сімнадцять, а їй — двадцять два. Але замість ревнощів і страху опинитися зайвою в новій родині вона відчула зовсім інші почуття.
Ештон став для неї всім: другом, братом, захисником, найріднішою людиною. Тим, хто розумів її без слів. Тому, кому вона довіряла більше, ніж собі. Але де проходить межа між прив’язаністю й чимось більшим? Вона переконувала себе, що це нічого не означає. Закривала очі на очевидне. Але коли, нарешті, усвідомила правду — він уже втомився чекати на неї.