«Добре, Ната, — моє ім’я, вимовлене Костею, звучить знуважально, — давай чесно. Не знаю, на що повівся мій друг, але ти повинна розуміти, що між тобою й ним нічого не може бути. Дівчинка проста, не красуня, і успішний бізнесмен — сама як думаєш?»
Різко повертаюся, Костя відповідає байдужо-поблажливим поглядом.
— Залиш свої роздуми при собі, ясно тобі? — випалюю, ткнувши пальцем йому в груди.
— Ілля великий хлопчик і без вас розбереться, що йому треба, а що ні.
— Не сіпайся, — усміхається Костя, — знаю я таких, як ти: будуєш скромницю, а сама націлилася на гроші Іллі. Отже доведеться відкрити другу очі й показати, хто ти насправді.»