«Боже мій, який же він гарний, і який зараз холодний. Нічого спільного з чоловіком, який любив мене вчора. Вчора він був інший. Навіть очі. Вчора я купалася в них, сьогодні вони протикають льодом наскрізь.
— Ми можемо… поговорити? — Я, здається, казав, щоб ти мені не дзвонила.
— Так я ж наче й не дзвонила, — я намагаюся усміхнутися, але він навіть не ворухнеться.
— Я приїхала.
— І що?
— Нік, — я підходжу ближче, сміливо торкаюся його руки. — Давай поговоримо. Я все поясню і взагалі… Хочу залишитися з тобою наодинці.
— Я запізнююся на літак, Настя.
— Ще ні. Ще є час. Прошу тебе, Нік. Я на все готова…»