«Я тебе кохаю! Ти справді не розумієш?» — я майже зриваюсь на крик.
Тільки каже він це не мені…
Я розчиняю двері й переводжу погляд з нього на жінку, яку вважала близькою.
На ту, до кого насправді тягнеться його серце.
Точно не до мене…
— Орхан, — виривається в мене хрипкий шепіт.
Він прожигає мене злим, жорстким поглядом.
— Забирайся зараз же! геть звідси!
— Не піду, — відповідаю рівно, хоча голос тремтить. — Ти маєш розлучитися зі мною. Одразу.
— Розлучення не буде, Зара! — ричить він. — Ніколи. А тепер гайда геть! З тобою я розберуся потім.