Телефон у моїй руці починає вібрувати. Це батько. Він ніколи не телефонує без особливої причини.
Серце прискорено б’ється…
— Кейтлін, — каже він. — Тобі треба приїхати. Зараз. Це Олівія. Вона повернулася.
Шістнадцять років тому Кейтлін і Олівія — сестри. Їм десять і тринадцять. Вони щасливі й схвильовані: батьки пішли на звану вечерю, вважаючи, що дівчатам уже досить старо, аби залишити їх без нагляду. Але є те, чого дівчата не помічають. Темна постать у венеціанській масці, яка спостерігає за ними через вікно.
Коли батьки повернуться, вони виявлять, що ліжко Олівії порожнє. Їхня старша донька зникла. Поліція не сумнівається: дівчинка вже мертва.
Зараз — тільки через шістнадцять років — Олівія повертається. Близькі щасливі. Усе, крім Кейтлін. Вона впевнена: жінка, яка називає себе Олівєю, — самозванець.
Але її відчайдушні спроби це довести лише переконують оточення: Кейтлін брехуха, або не при тямі. Тоді дівчина починає свою гру. Вона має намір вивести «сестричку» на чисту воду…