Не спи під інжировим деревом

Кажуть, що того, хто засне під інжиром, заберуть чорті. Але в те літо мені не хотілося про це думати. Я багато репетирувала, писала пісні, любила свою Сайку й мріяла про всесвітню славу. Того літа вітер пах землею й квітучим жимолостем. Того літа я померла. Звичайний жарт, безневинна витівка, яка дуже швидко перетворилася на найстрашніший нічний кошмар. Я не хотіла вірити в реальність того, що відбувається. Але коли моя смерть стала надбанням усіх, а мої пісні почали крутити по радіо, я зрозуміла: я вже не здатна щось змінити. Я стояла в темряві, оточена примарами та потойбічними істотами, й не могла вийти до людей. І чорні псиводичі — слуги Гекати — прийшли за мною, бо сам я не йшов у загробний світ…