Не моя дружина

«— Мені час додому», — винувато шепочу я.

«Домой?» Артур насмішкувато вигинає губи. «У той дім, з якого цей псих виставив тебе босоніж і напівроздягнену?»

Мене миттєво огортає сором, і сльози ось-ось навернуться від спогадів про скандал із Глібом. Але мені все ж потрібно повернутися, щоб знову спробувати поговорити про розлучення.

Артур нахиляється нижче, вриваючись у моє особисте простір. Я не можу довго витримувати цей погляд, що наче сканує, тож опускаю очі на його губи. Такі манливі… Я лаю себе за дурні думки й тут же повертаюся до них.

— Варя, — кличе він так ніжно, ніби пестить голосом. — Я тебе йому не віддам.»