(Не) зрада. Один раз не рахується

«Серёжа?» — я вимовляю тремтячим голосом, коли бачу чоловіка із секретаркою. Вона обличчям до стіни, а його руки на її талії. У мені наростає відчай, що розростається чорною дірою. В очах темніє — через сльози, що підступають. «Що ти ридаєш?!» — зло кидає мені чоловік. «Сором стало?» — «Мені?! Сором?! Ти в своєму розумі?!» Його слова здіймають у мені хвилю люті.

Серёжа випускає дівчину з рук. Вона, ніби нічого й не було, поправляє сукню, з ухмілкою на губах. «Між нами все скінчено!» — говорю з відчаєм і тицькаю пальцем у лице чоловікові.

Він хапає мене за зап’ястя й сильно стискає, змушуючи підійти впритул. «Не кажи дурниць! Ми не розлучимося, доки я не скажу!»***

Чоловік зрадив мені, коли здавалося, що все ідеально. Я маю втекти від нього — пробачити я не зможу. А він не відпустить мене, якщо дізнається, що я ношу під серцем його дитину.

УВАГА: Містить інформацію про наркотичні або психотропні речовини, вживання яких є небезпечним для здоров’я. Їх незаконний обіг тягне за собою кримінальну відповідальність.