Перед молодим чоловіком на ім’я Денис стоїть нелегкий вибір між небом і пеклом. Він змушений стати вбивцею-кабаном, щоб зберегти життя своїй доньці.
Денис ішов додому, втомлений після затягнутого тренування, і йому абсолютно нічого не хотілося, окрім невеликої порції теплої їжі та м’якого прохолодного ліжка. Але йшов він не поспішаючи, бо знав: уже завтра зіпсується погода, а разом із нею й настрій. Тому Денис повільно крокував розпеченим за день, потрісканим асфальтом у стертих кросівках і насолоджувався прохолодою.
Уже було пізно — десь опівніч. Легкий літній вечірній вітерець лагідно обдував розігріте обличчя, а інколи навіть забирався під сорочку, мокру від поту, остуджуючи м’язи, вимучені вправами. Ліхтарі, наче вартові, стояли між деревами, освітлюючи ніжним рожево-фіолетовим світлом їхні смарагдово-зелені листочки, зрідка ледь шелестячи від слабких поривів нічного вітру.
Вулиця була маленька й тихенька, малолюдна навіть удень — а коли стемніє, то прохожих взагалі не буває. десь далеко, по шосе, інколи проїжджали ревучі вантажівки, лишаючи за собою сизі хмари отруйного газу, що швидко розсіювалися там же, не долітаючи до будинків, повз які йшов Денис. Нічого більше не порушувало нічної тиші, і юнак повільно наближався до свого дому, більшість вікон якого темним, мертвим склом безжиттєво відбивало світло вуличних ліхтарів…